За темпами зростання популярності серед 20-ти найбільш відвідуваних Вікіпедій – українська опинилася на другому місці в світі після китайського.
У грудні 2011 року популярність української Вікіпедії зросла на 50% порівняно з груднем 2010 і склала 43,5 мільйона переглянутих за місяць сторінок.

У 2011 році було створено 101 тис нових статей. За кількістю статей – їх зараз понад 350 тис, українська Вікіпедія протягом року перейшла з 16-го на 14-е місце серед 282 Вікіпедій світу.

У 2011 був подоланий ще один рекорд – число активних користувачів (тих що протягом місяця зробили хоча б одну правку), вперше перевищила дві тисячі.

“Ці результати були б неможливі без невтомної жертовного праці сотень добровольців, які наповнюють Вікіпедію – світову скарбницю вільних знань української змістом”, – зазначив виконавчий директор громадської організації Вікімедіа України Юрій Пероганич.

Правила Вікіпедії не дозволяють платити редакторам, однак Вікімедіа України на пожертвування меценатів стимулює редакторів непрямим способом – організовує краєзнавчі експедиції, конференції для спілкування та обміну досвідом вікіпедистів, проводить конкурси з написання статей на певну тематику.

Нагадаємо, сьогодні повідомлялося, що некомерційна організація Фонд Вікімедіа завершила щорічну кампанію зі збору пожертв на розвиток своїх проектів, найбільшим з яких є Вікіпедія. Кампанія 2011-2012 років була визнана найуспішнішою за всю історію – в її ході було зібрано 20 мільйонів доларів.

Шановні українці!

У цей день забудьмо все, що може роз’єднувати людей, і світлим поглядом господарів поглянемо на єдину, неповторну і прекрасну українську державу. Подаймо один одному руки зі словами поваги і любові, з відповідальністю, якої потребує свобода та незалежність рідної країни.
Успіх України залежить від кожного з нас, він зростатиме з нашою працею, єдністю і взаємною підтримкою. У вільному і демократичному суспільстві немає місця для байдужості. Ми особисто є творцями своєї держави!

Адміністрація сайту Конюхів.

В серпні 2004р. Леонідом Кучмою було підписано указ про встановлення Дня державного прапора України, який ми святкуємо щорічно 23 серпня. Раніше День державного прапора святкувався тільки в Києві на муніципальному рівні.

Значення синього та жовтого кольорів на прапорі традиційно трактують як поєднання чистого, мирного безхмарного неба, що простягнулося над жовтим кольором хлібного лану – символу мирної праці і достатку.

Ліна Костенко радить, як відзначити 20-ліття Незалежності України

І все-таки парад потрібен. Державне свято, 20-ліття Незалежності, як же без параду? Це ж фактично перша така урочиста дата – повноліття молодої держави. Люди повинні побачити її честь і славу, її оборонну міць, її провідників і достойників, відчути ритм карбованих кроків у самому серці столиці. Досі ж так і було, а на ювілей не буде?!

Отже, треба споруджувати трибуну. Там, де й завжди, під величавим монументом Незалежності. На трибуні мають стояти всі чотири президенти нашої держави і приймати парад.

Не хочуть військовий, на військовий немає коштів, – то в нас же є ціла армія державотворців. 20 років працювали, здійснювали реформи, творили демократичну правову державу, яка посіла гідне місце у світі.

Стрункими рядами мають пройти депутати всіх скликань на чолі зі спікерами, помічниками й заступниками, зі всім штатом й апаратом Верховної Ради, фракціями й комітетами, тушками й перебіжчиками. Секретаріати й Адміністрації всіх президентів із відділами й колегіями, нацрадами й консультантами, речниками, радниками й референтами. Міністри всіх урядів на чолі з прем’єр-міністрами, судимими й несудимими, тут сущими й деінде. Усі розлогі гілки влади, на яких рясно повсідалися керівники й управлінці всіх рангів і спеціалізацій. Словом, усе те воїнство, завдяки якому Україна тріумфально здобулася на четверте місце серед найгірших економік світу й за різними показниками доганяє як не Гвінею, то Гондурас. Щоб народ міг побачити, кого він годував й утримував 20 років, чиї засідання, пільги й закордонні вояжі, державні дачі й курорти так щедро оплачував. І замислився, урешті, чи варто годувати таку армію ще й наступні 20 років.

Має продемонструвати свої досягнення судова гілка влади, генеральні прокурори й заступники, судді, слідчі, а також міліція, Служба безпеки, усі розділи й підрозділи державної охорони, – теж ціла армія, що стоїть на сторожі законів і покликана вбегти суспільство від внутрішніх і зовнішніх небезпек. Високо над собою вони мають пронести портрети Ґонґадзе й Александрова, Чорновола й Гетьмана, усіх убитих і закатованих у відділах міліції, померлих і зниклих за нез’ясованих обставин. Та й самовбитого двома пострілами в голову Кравченка, і Кирпу, і Кушнарьова, чиї загадкові загибелі багато чого б прояснили в чорних кросвордах нашого правосуддя.

Конституційний Суд у червоних мантіях мав би нести перекинуту догори дриґом Конституцію, інтерпретовану в різний спосіб залежно від поточних потреб влади.

Мають пройти судді-колядники з торбами грошей на плечах, спіймані й не спіймані на гарячому функціонери й корупціонери, кожен із тавром свого злочину, тримаючи рівняння на президентів своєї країни, які теж стоять на трибуні з вивісками на шиях, – хто що здав за ці 20 років. Хто флот і ядерну зброю, хто промисловість і стратегічні об’єкти, хто помаранчеву революцію, хто взагалі Україну.

Так що, мабуть, це було слушне рішення – скасувати військовий парад, бо то ж було хоч приїде президент якої із сусідніх держав, привітає султан Брунею. Все ж таки міжнародний рівень. А тепер навіть президент Росії навряд чи приїхав би. Бо ж як не здавай Україну, все одно братній державі хочеться, щоб її просто не було. І в Європі тепер ми – ізгої, пристойні політики із тутейшими на трибуну не стануть.

Та й народ у нас несвідомий. Ще прихопить із собою помідори чи яйця й закидає трибуну, незважаючи на зростаючу дорожнечу, або змиє кого потужним струменем із бранспойта. А так стоїть мовчки обабіч Хрещатика аж до Майдану, спостерігає цей парад, який давно вже на часі, і робить свої висновки.

Окремою колоною мають пройти заслужені люди України, у всьому блиску орденів і медалей, мабуть, похнюпивши голови, бо дехто ж таки совісно працював, а результату не видно, перемололо в пащі системи. Інкорпоровані в цю колону, мають пройти Герої України, бажано – пронумеровані, бо якщо Україна має стількох Героїв, то ця кількість повинна ж колись перейти в якість і представити переконливі приклади героїзму.

Мають пройти рейдери в чорних масках, озброєні ломами й пістолетами.

Директори шахт із тисячами трун загиблих за ці роки шахтарів.

Банкіри, угинаючись під вагою грошей ошуканих вкладників.

Промчати мажори, давлячи всіх на своєму шляху.

Має пройти маршем п’ята колона з транспарантами «Руки прочь от русского языка!» Слідом – кликуші й попи з кадилами і прокльонами на всіх, хто не вони. Мав би вивести на парад свій «Всеукраинский союз воинских сил» тезко автомата Калашникова, що надало б парадові особливого військового шарму. А також мали б продефілювати всі видимі й невидимі блоки «русского единства», шовіністи і ксенофоби всіх мастей і на повен голос нарешті відверто озвучити своє кредо: «Украина для русских!»

У всьому розмаїтті знамен мають пройти повз трибуну всі принаявні в Україні партії, скільки їх є, щось до двохсот, великих і малих, і зовсім мізерних, з авторитетними лідерами на чолі, навіть якщо якийсь лідер очолює сам себе.

Гордо й піднесено повинні пройти «противсіхи» з осатанілою натхненницею «противсіхства» на мітлі.

І над усім цим у київському небі пролітають яскраві повітряні кулі – оранжеві, біло-сині, біло-червоні, синьо-жовті й зовсім червоні. Із них приязно виглядають олігархи і з батьківською усмішкою махають народові рукою.

Насамкінець із космосу спуститься київський мер, обвішаний амортизуючими пакунками з китайською гречкою, приземлиться на сходах мерії і поспіває улюбленому електорату в мікрофон. Це буде художня частина параду. Дехто з журналістів виконає заячий зиѓзаѓ по пеньочках президентської резиденції. Прес-секретарка Гаранта станцює граціозний пірует із тортом, а Генпрокуратура дасть лиха закаблукам під «Мурку». Підписанти вірнопідданських листів зроблять акробатичний номер – собачу стойку сервілізму. Депутати-кнопкодави програватимуть віртуозні етюди голосування за відсутніх колег. Депутати-костоломи демонструватимуть мистецтво бойових прийомів. Міністр освіти жонглюватиме підручниками з української історії. Каріатида гуманітарної політики підпиратиме плечем падаючу стелю нашої духовності. Зірка української естради, народна артистка України проспіває новий популярний хіт «Я дєвочка твоя в шикарном авто». Парламентський диригент однією рукою здиригує ораторію «Україна для людей», і нинішній наш прем’єр зіграє соло на газовій трубі.

Завершує всю цю святкову феєрію сірий автозак, обклеєний портретами Юлії Тимошенко, який пропихають крізь протестуючий натовп «Беркути» і «Грифони», обліпивши його, як чорною ікрою, своїми касками, кому ламаючи ребра, кого збиваючи з ніг, кого волочачи по асфальту.

За цим автозаком, як у Росії колись Пугачова, везуть заґратовану клітку із членом попереднього уряду, екс-міністром внутрішніх справ. З інших кліток виглядають ще кілька фігурантів сюрреальних судових процесів.

Молодий перспективний суддя Родіон Кирєєв підморгує народові бровою.

Вєрка Сердючка співає свій інваріант державного гімну: «Ще не вмерла Україна, єслі ми гуляєм так!»

Чотири президенти на трибуні прикладають руки до серць.

Країною проходить всеукраїнська акція «Україна – 20». Це, очевидно, якийсь новий тип відзначення державних свят. Судячи з рекомендацій радіо, це виглядає так: люди збираються у містах і селах біля пошт, у святкових національних строях, намалювавши на обличчях, руках чи й просто на папері цифру 20. Співають, танцюють і обмінюються побажаннями.

Неважко здогадатися, якими.
Ліна Костенко

З повагою, Юрій!

Слава Ісусу Христу,дорогі односельчани та всі хто відвідує цей сайт.

Сьогодні я вирішив створити групу в соціальній мережі Вконтакті, для того щоб популяризувати цей інтернет проект, а також інформувати читачів про події та заходи, які відбуваються в с.Конюхів.

Головним завданням даного проекту є:
- накопичення книг, аудіо- та відеоматеріалів, присвячених життю села Конюхів.
- інформування читачів про події та заходи, які відбуваються в селі та районі.

Отож всі хто зареєстровані Вконакті, долучайтесь до групи http://vkontakte.ru/club29057696

З повагою, Юрій!

Здоровенькі були!
Нарешті, як я довго чекав цього моменту, і не тільки я, але й багато інших абітурієнтів. Тести ЗНО 2011 ЗАВЕРШЕНО(я здав всі необхідні предмети), і тепер я матиму більше вільного часу щоб працювати над інтернет проектами.

Ось які в мене плани щодо модернізації сайту, яка має бути реалізована найближчим часом:

Я планую створити декілька нових категорій, в яких буде розміщено поради щодо навчання, а також багато електронної літератури. Дана інформація буде корисна не тільки для школярів, але й для абітурієнтів та вчителів.

Cкоро буде відкрита фотогалерея, ось планую створити перший альбом, і розмістити фотографії з Випускного 2011 року, який має відбутись 25 червня, тому всі хто мають бажання, відправляйте фотографії які стосуються нашої АЛЬМА-МАТЕР, а також села Конюхів мені на пошту y.barninets@gmail.com, і вони будуть розміщені в відповідній категорії фотогалереї..

3. Привітайте близьку людину з ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ

Також планую відкрити сервіс “Привітайте близьку людину з ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ”, надіюсь ви здогадались в чому його суть, я створю окрему сторінку на сайті, в якій буде розміщено привітання для наших дорогих іменинників, заявки прийдеться відправляти мені на пошту y.barninets@gmail.com, хоча цю ідею можна реалізувати через СМС, але на даний момент прийдеться користуватись хіба першим методом.

Чекаю на ваші ідеї та зауваження щодо роботи даного сайту, якщо ви помітите деякі неточності, повідомте мені про це, буду дуже вдячний.

Я б ще міг багато написати про модернізацію, але на сьогодні вистачить…)

Гм…я зараз пишу цю статтю, а на годиннику 2:29(ночі), щось не спиться мені, це не правильно! Мабуть на сьогодні досить, йду спати, адже сон дуже важлива річ, і цим не потрібно зловживати.

Бажаю всім успіхів, щастя, здоров’я та гарного настрою

З повагою, Юрій!

УЦОЯО успішно закінчив обробку відповідей бланків абітурієнтів,а також визначив результати першої та другої сесій ЗНО з української мови та літератури. Результати розміщені на персональній сторінці учасника ЗНО

Нагадаємо, ЗНО з української мови та літератури відбувалося 2 та 3 червня. Даний предмет є обов’язковим для кожного абітурієнта, який бажає вступити до ВНЗ у 2011 році.

Цього року участь у тестуванні взяло більше ніж 220 тисяч абітурієнтів. Кожна робота ЗНО з української мови розпізнана, ідентифікована і перевірена.

Адреса персональної сторінки абітурієнта: http://testportal.gov.ua/index.php/reginvite/reginvite/.

Дані результати вказуються в інформаційних картках сертифікатів ЗНО.

Якщо учасник ЗНО не погоджується з результатми, він має право подати апеляцію, відправивши на пошту УЦОЯО.

Вітаю,  дорогі односельчани та відвідувачі даного інтернет проекту!

Деякі нещодавні події наштовхнули мене на написання цієї статті.

Ця стаття, перш за все, адресована батькам – час відмовитися від фрази  „Вчитель завжди правий!” . Головним для вас має бути ваша дитина… А щодо вчителів…

Отже, основною проблемою яка постає перед нами це: “Проблема етики спілкування вчителя з учнями“,  оскільки з цього і починається весь процес навчання, якщо учні не зможуть знайти спільної думки з вчителем тоді всі подальші питання щодо навчання втрачають свою вагу.

Одна з найважливіших педагогічних ідей – визнання безумовної цінності людської особистості, її індивідуальності, неповторності внутрішнього світу. Не можна пізнати дитину, не люблячи, не поважаючи її гідності. Тільки та школа має майбутнє, яка поважає в дитині Людину. Нажаль наші педагоги ніяк не можуть зрозуміти цієї істини, і відносяться до своїх учні як до “підлеглих”, а основним інструментом дисципліни вважають крик!

Наведу Вам цікавий приклад із свого життя, це було 11 років назад, коли я навчався в 1 класі. Звісно тоді моя свідомість була не такою як зараз, і я дивився на життя зовсім іншими очима.  Наша класна керівничка маючи  особисті проблеми, які стосувались її сім’ї, прийшовши на урок, всю свою злість “викинула” на учнів, вона протягом цілого уроку кричала на нас, цей момент я дуже добре пам’ятаю, це була досить таки велика психологічна травма, і хіба може дитина навчитися мислити, формувати свою позицію  в такій ситуації?!

Звісно я не міг тоді нічого зробити, тому що був дитиною, і вважав  що всі вчинки  вчительки є правильні (хоча досить грубо помилявся),  такі випадки трапляються дуже-дуже часто в школі.  Я вже ніколи не повернуся в той світ байдужості, де тими людьми, покликання яких – вчити, щодня калічаться дитячі душі, але мені дуже жаль дітей які мають через це пройти.  Про врахування інтересів дитини взагалі не йдеться.

Тоді виникає питання, для кого створюється школа? Для дітей, для їх розвитку та формування особистості, вдосконалення і виховання, або для «вчителів», які просто відвідують її(аргументів досить багато, наведу в наступній статті) та  дозволяють собі образити учня?

Щодо самого процесу навчання на уроках, я напишу Вам в наступній статті…

Я не тримаю зла на вчителів, а хочу нагадти їм щоб вони відносилися до ближніх так, як хочуть щоб до них відносились.

Звичайно, я хочу вибачитися перед усіма справжніми педагогами, які навіть за несприятливих умов сьогодення намагаються навчити дітей.

P.S Очікую на ваші поради щодо шляхів подолання цієї проблеми…

Ось деяке цікаве відео для наших педагогів:

З повагою, Барнінець Юрій!