Село Конюхів, що на Стрийщині, гарне в будь-яку пору року. В самому його серці велично виблискує банею з хрестом столітня церква, виконана у бароковому стилі за проектом архітектора Василя Нагірного. Поруч — могила, де спочивають вічним сном 16 юнаків села, знищених працівниками НКВС у 1946 році.
За церквою— дбайливо доглянутий цвинтар. Серед могил трудівників села є поховання конюхівчан — борців за волю України.

З іншої сторони вулиці—сільський Народний дім. Неподалік — пам’ятник лицарю У ПА Олексі Гасину, трохи дальше — сільський музей Олекси Гасина. У ньому зібрана історія XX ст. про героїку Конюхова, яку цікаво розповідає директор музею Наталя Пеленичка. Поруч загально-освітня школа, дитячий садок, сучасні магазини. А підеш вулицями — замилуєшся чепурними хатами, багатими цілком сучасним архітектурним вирішенням.

Приваблюють зір зі смаком опоряджені подвір’я, що з ранньої весни і до пізньої осені купаються в різнобарв’ї квітів, винограду, подекуди ошляхетнені насадженнями з дендраріїв та ботанічних садів Вони підступають майже до південної межі села Конюхова, що в 9 км. від міста Стрия. Праворуч— міжнародна траса Київ-Чоп. Вона наче потужний ескалатор у певні періоди історії несла селу то печаль від руйнівних наскоків кочівників, різного роду ворожих військ, а, бувало, добробут з багатих торгових караванів. Археологічні розкопки свідчать, що початок своєї історії село сховало в добі неоліту. Можливо, заметені товстим шаром землі сліди історичних епох, могли б оповісти цікаву легенду з життя пращурів, що додала б значущості сучасникам.

Що ж до назви, то вона відоміша з пізнішого часу ,і є відблиском діянь людей княжої доби, бо свідчить про місце знаходження на цих землях великих конюшень і торговиськ кіньми. В його історії залишали свої чорні сліди татарські завойовники, польські і австро-угорські васали, терористи всіх тоталітарних режимів.

Бурхлива «Весна народів» 1848 року скасувала в Галичині кріпацтво, розкріпачила масову свідомість, давши доступ до освіти і просвіти, економічного, політичного і культурного зростання, залишила на згадку хрести, під якими похоронена неволя, але справжню волю не розгледіла. Хоча піднесла український національний рух. Ніби прочистила грунт, з якого почали пробиватися джерела народних талантів. На три роки раніше, ніж в Росії, галичани пізнали волю.

У 1884 році подих цивілізації в село принесла колія із залізничною станцією на ній. Вона пробігла через Конюхів, з’єднала його зі сходом і заходом Європи, відкрила нові можливості у зв’язках зі світом.

Велика біда навалилася в 1915 році В пожежах, спричинених військовими діями між австрійським і російським військами, Конюхів частково згорів^ але швидко відбудувався і став ще кращим.

Сотні людських життів зжерли епідемії тифу, холери, поліомієліту, навчивши дорожити найбільш вартісним.

Життєві обставини спонукали конюхівчан ставати борцями: зі стихіями, ворогами і, навіть, власною байдужістю, леліяти найкращу розрадницю—пісню.

Скупі згадки в де-не-де уцілілих матеріалах архівів свідчать про давній бойовий дух села, палке стремління його мешканців до боротьби за волю. Героями-борцями тут вважалися цілі родини. Чубків і Гасинів єднав один прадід Григір. Як зазначається в другому томі «Стрийщини», давні покоління цього роду виступали в боротьбі проти панщини, пізніші дбали про розвиток села, а під час Другої світової війни були в рядах ОУН, УПА.

В одній із публікацій читаємо, що 1 Листопада 1918 року, в час перед відзначенням пам’яті Січового Стрілецтва, Конюхів «виконував половину контингенту закладників» цілого Стрийського повіту. А це значить, що не було хати, з якої хоча б один син чи донька не сиділи у в’язниці .

У ніч 31 жовтня 1918 року саме з Конюхова понад 40 озброєних і обмундированих вояків під проводом десятників Михайла Лисейка і Михайла Чехінди взяли участь у Листопадовому зриві, що сприяв утворенню ЗУНРу. Почалося відродження українського життя, запрацювали українські інституції. За часів української влади на Стрийщині велику роль відіграли свідомі й патріотичні українські священики. Економічним провідником повіту став серед інших о .Костянтин Петрушевич, який брав участь в переобранні влади в Стрию, а з 1921 по 1938 рік був парохом Конюхова. Духовне та громадсько — політичне життя контролювали Євген Шанковський/ парох Конюхова з 1918 по 1921 р/, а також уродженець Конюхова отець-радник Микола Притуляк /1884-1967/. Отець Микола був капеланом, польовим духівником, 2 листопада 1918 року під його проводом українська народна міліція зайняла всі установи в містечку Долина. Згодом став членом УВО-ОУН, багато років очолював « Просвіту» в м. Сколе, закладав читальні, влаштовував курси, збудував у м. Сколе Народний дім, при якому організував сиротинець. А в час Другої світової війни з 1939 р. по 1940 p., а потім з 1941 по 1944 рік був парохом рідного села.

20 травня 1919 року на відродження української нації вдарили морози. В травні владу знову перебрали поляки, які скоїли разючий воєнний злочин: вбивши зовсім невинну людину — отця Остапа Небанківською. У серпні село захопили червоні козаки 8-ої кінної дивізії червоної армії, які оголосили себе борцями за соборну Україну і навіть залучили до своїх лав кількох відчайдухів села, яким не пощастило сюди більше повернутися.

1924 рік, попри заборону поляків, вписав Конюхів у історію пласту Стрийщини. Тут був закладений перший і єдиний на Стрийщині пластовий курінь село-пласту. Його організація і дії мали на меті спростувати погляди на пласт як організацію лише міської молоді.

Курінь виник з числа найбільш свідомої молоді з пожежно — спортивного товариства «Сокіл», «Доріст», мав сильну команду, а основне— добрих провідників, випускників гімназії Євгена Юлія Пеленського та Олексу Гасина.

Здавна відомо, що місцевість асоціюється з людьми, які її прославили. На візитній картці Конюхова — Лицар УПА, полковник Олекса Гасин. Своїм життєвим подвигом він зробив рідний Конюхів знаним в Україні та світи Вдячна Стрийщина в самому серці Конюхова воздвигла нам ‘ятник герою і нині оспівує його в піснях.

Він жив і боровсь за Вкраїну,
За вільне її майбуття.
Як «Лицар» повстанської волі,
За неї віддав він життя.
Артем Андріїв. « Пісня про Олексу Гасина».

З вигляду Олекса не різнився серед односельчан. Лише в очах світився розум і променіла чистота душі, яку зберіг до кінця. Здобувши добру військову освіту в польських старшинських школах та Баварській військовій академії, Олекса в юнацькі роки був визначним діячем пласту в окрузі, очолював Групу Української Державницької Молоді і юнацтва Української Військової Організації. У 1929 році при створені ОУН став її членом і організаційним референтом Окружної Екзекутиви. Працював у підпіллі ОУН, але був відкритий для співпраці в” Просвіті” та «Соколі», « Рідній школі.» Двічі сидів за ґратами відомої тюрми Берези Картузької. У 1940 р.став членом революційного проводу ОУН і членом військового штабу ОУН, а через рік—головним комендантом збройних відділів ОУН у Галичині” Українська Народна Самооборона”, шефом штабу УПА, полковником під псевдонімом «Лицар». Він був найближчим соратником Степана Охримовича та Степана Бандери в розбудові українського національного руху. Родина Гасина втратила трьох своїх синів, що полягли в боротьбі за Україну. Олекса Гасин, нагороджений Золотим Хрестом . Загинув 31 січня 1949 року у Львові в боротьбі з НКВС. Про О.Гасина написано десятки статей, випущені книжки та брошури.

Добре відоме конюхівчанам прізвище Остапа Стеци — колишнього січового стрільця, який, потрапивши в російський полон, завдяки знанню польської мови, не лише зберіг життя, а ввійшов у довіру, став генерал — майором, командуючим Варшавським військовим округом, викладачем Московської військової академії і до кінця життя підтримував зв’язок зі Стрийщиною, виступав у школі та клубі свого рідного села. Конюхівчанина Дмитра Притуляка у 1932 році доля закинула на схід України. Став письменником, написав кілька книжок. За неточними даними у 1937 році репресований, розстріляний у Вінниці.

Михайло Біраковський останні роки проживав у діаспорі, а в молодості добре прислужився землякам в українській справі. Пройшовши військову виправку в вищих школах, мав чимало знань для участі в визвольних змаганнях. З ентузіазмом працював на військових вишколах ОУН, підготував для збройної боротьби понад 300 спеціалістів, які були вправними вояками визвольних акцій УПА. В хаті його батьків збиралися відомі політичні та військові діячі: Роман Шухевич, Ярослав Старух, Степан Охримович, Іван Климів. За волю України самовіддано боролися десятки славних конюхівчан. Про них згадано в літописах УПА, мартиролозі Ф.Соловія, публікаціях місцевої преси. Сьогодні пам’ять про них вшановують у школі та Народному домі, розповідають про їх героїчну боротьбу і долі в сільському музеї Олекси Гасина.

За матеріалами нарису «Пісенна доля Конюхова». автори Артем Андріїв, Лідія Миськів.